Чому майбутнє офтальмології – за трансплантатами рогівки

Чому майбутнє офтальмології – за трансплантатами рогівки

У своїй новій книзі Хорхе Л. Аліо, доктор медичних наук, FEBOphth, і Хорхе Л. Аліо дель Барріо, доктор медичних наук, FEBOS-CR, FWCRS, досліджують сферу кератопластики, що швидко змінюється. У цьому уривку з книги автори зазирають у майбутнє хірургії пересадки рогівки.

Витяг: хірургія трансплантації рогівки – погляд у майбутнє.

У книзі «Сучасна кератопластика» ми спостерігаємо значну еволюцію, що зазнала хірургія пересадки рогівки за останні 2 десятиліття. Краще розуміння анатомії та фізіології рогівки, технічні вдосконалення в управлінні тканинами рогівки, вдосконалення хірургічних інструментів (наприклад, наявність фемтосекундного лазера), нові хірургічні техніки, які з’явилися та, нарешті, були закріплені як кращі варіанти класичної проникаючої кератопластики з кращими результатами, медична освіта та, перш за все, навички й талант хірургів рогівки сприяли тому, що хірургія рогівки вийшла на завершальну стадію розвитку з моменту свого зародження, коли Зінн описав проникаючу кератопластику (ПКП) у 1906 році, а Кастров’єхо популяризував її в 1936 році. Протягом усіх цих років еволюція була постійною та завжди на користь кращих методик, кращих результатів і кращих рішень для лікування рогівкової сліпоти.

Однак, всупереч широкому впровадження результатів, ми бачимо, що трансплантація рогівки все ще залишається складним завданням. Анатомічний успіх трапляється не завжди, а анатомічні невдачі відносно часті, при цьому повідомляється про рівні виживання від 52% до 98,8% для ПКП протягом 10 років, від 77% до 99,3% для глибокої передньої кератопластики протягом 5 років, від 56% до 94,1% для стрипінг-ендотеліальної кератопластики Descemet протягом 5 років і від 90% до 97,4% для ендотеліальної кератопластики Descemet протягом 5 років. Основними ризиками є імунне відторгнення трансплантата, супутні захворювання та рецидив попереднього захворювання.

Крім того, у значної кількості пацієнтів, особливо при наскрізній кератопластиці, спостерігаються функціональні порушення, які часто не розпізнаються як справжні, що призводить до відсутності адекватного відновлення гостроти зору (наприклад, 10% рецидивів ектатичної хвороби рогівки через 20 років). Цілеспрямоване лікування й розв’язання цих проблем, особливо імунного відторгнення трансплантата, є обов’язковим та одним з реальних викликів, що стоять перед сучасними хірургами, які займаються трансплантацією рогівки. Однак цього буде недостатньо, оскільки функціональні порушення все ще впливають на результати та не завжди знаходяться під контролем хірурга. Тому, здається, перехід до зовсім іншої моделі, зміна парадигми, є обов’язковою. Філософ Томас Кун визначив, що зміна парадигми повинна спочатку відбутися у свідомості тих, хто ухвалює рішення в цій галузі. Це саме те, що повинно відбутися в хірургії рогівки; нам потрібна зміна парадигми.

Нова парадигма полягатиме в тому, що замість заміни тканин відбуватиметься їх відновлення через регенерацію. Регенерація рогівки також обговорюється в книзі, й вона все ще перебуває на ранніх стадіях. Можливість відновлення поверхні ока була основною темою. Виклики, пов’язані з цим, очевидні, й ще є час, щоб досягти цього на послідовній і повторюваній основі. Трансляційні дослідження в цій галузі розвиваються та, ймовірно, займуть важливе місце в нашій практиці в найближчі роки, як тільки витрати, пов’язані з ними, знизяться, що зробить їх більш доступними для широкого загалу. Регенерація строми рогівки, згідно з нашими нещодавніми новаторськими клінічними дослідженнями, видається можливою й навіть більш доступною з використанням ксеногенної тканини (замість людської рогівки, яка є дефіцитною та дорогою). Заміна ендотелію рогівки видається можливою, навіть попри те, що недостатня біологічна продуктивність ендотелію рогівки є обмеженням у вирощуванні цих клітин.

Майбутні клінічні дослідження, як фундаментальні, так і трансляційні, ймовірно, підвищать ефективність і знизять вартість таких процедур для досягнення успіху в реальній клінічній практиці. Ми можемо чітко передбачити, що в майбутньому банки клітин ока, які містять найкращі донорські лінії для кожного типу клітин, централізують виробництво й доставлення різних продуктів регенеративних стовбурових клітин між усіма клінічними центрами, що зробить ці нові процедури економічно ефективними та доступними для всіх офтальмологічних клінік без необхідності інвестувати в дороге обладнання. Ці клітини й похідні тканини можуть в певний момент перестати залежати від очних людських джерел і почати надходити з людських біоінженерних екстраокулярних джерел або навіть ксеногенних тканин.

Стовбурові клітини з доведеними імуномодулювальними властивостями навряд чи будуть отримані від того ж пацієнта, який страждає від того ж генетичного дисбалансу, що викликав захворювання рогівки (за винятком патологій, викликаних зовнішніми агресіями), а, скоріше, від генетично «оптимальних» донорів, у яких безсмертні стовбурові клітини, що постійно проліферують, забезпечать простий і дешевий спосіб відновлення біологічних властивостей рогівки.

Трансплантація рогівки у тому вигляді, в якому вона практикується сьогодні, ніколи не зникне та буде продовжувати розвиватися, але не виключено, що з часом вона буде значною мірою замінена процедурами регенерації рогівки. Ми сподіваємося, що читач нашої книги зробить свій внесок у медичну освіту тих хірургів, які цікавляться трансплантацією рогівки, й заохотить їх до пошуку нових інноваційних і більш досконалих рішень для лікування рогівкової сліпоти на благо наших пацієнтів.

Коментарі

Завантаження...