12- та 24-місячний вплив інтравітреального ранібізумабу, афліберцепту й бевацизумабу на внутрішньоочний тиск
Інші публікації цього автора
Nanji K.
Інші публікації цього автора
Sarohia G.S.
Інші публікації цього автора
Kennedy K.
Інші публікації цього автора
Ceyhan T.
Інші публікації цього автора
McKechnie T.
Інші публікації цього автора
Phillips M.
Інші публікації цього автора
Devji T.
Інші публікації цього автора
Thabane L.
Інші публікації цього автора
Kaiser P.
Інші публікації цього автора
Sarraf D.
Інші публікації цього автора
Garg S.J.
Інші публікації цього автора
Sivaprasad S.
Інші публікації цього автора
Wykoff C.C.
Інші публікації цього автора
Bakri S.J.
Інші публікації цього автора
Sheidow T.
Інші публікації цього автора
Bhandari M.
Інші публікації цього автора
Chaudhary V.
Інші публікації цього автора
12- та 24-місячний вплив інтравітреального ранібізумабу, афліберцепту й бевацизумабу на внутрішньоочний тиск
Ophthalmology 2022 May 01;129(5)498-508
From MEDLINE®/PubMed®, a database of the U.S. National Library of Medicine.
Повідомлення
У цьому рандомізованому контрольованому дослідженні вивчали вплив терапії чинником росту ендотелію судин (VEGF) (афліберцепт, бевацизумаб, ранібізумаб) на внутрішньоочний тиск (ВОТ) через 12 і 24 місяці після початку лікування. Примітно, що результати метааналізу не показали суттєвої різниці у ВОТ через 12 і 24 місяці після лікування у порівнянні з контролем.
Нинішнє дослідження свідчить про відсутність значного довгострокового впливу інтравітреальної ін’єкції афліберцепту, бевацизумабу та ранібізумабу на ВОТ. Ця інформація може бути корисною, особливо для пацієнтів із супутніми захворюваннями очей, включаючи глаукому та очну гіпертензію.
– Семюель Асанад, доктор медичних наук
Мета
Дослідити вплив терапії чинником росту ендотелію судин (VEGF) на внутрішньоочний тиск (ВОТ) через 12 і 24 місяці після початку лікування.
Клінічна актуальність
Неясно, чи призводять серійні ін’єкції анти-VEGF до стійкого підвищення ВОТ.
Методи
Були виконані рандомізовані контрольовані дослідження (РКД), в яких порівнювалися анти-VEGF засоби один з одним або з контролем у лікуванні неоваскулярної вікової макулярної дегенерації, оклюзій вен сітківки або діабетичного макулярного набряку. Попарний метааналіз та байєсівський (Bayesian) мережевий метааналіз досліджували частку пацієнтів, у яких ВОТ: (1) підвищився на 5 мм рт.ст. або більше від вихідного рівня під час послідовних відвідувань, (2) підвищився на 10 мм рт.ст. або більше від вихідного рівня під час будь-якого відвідування, (3) становив 21 мм рт.ст. або більше під час послідовних відвідувань, (4) був 25 мм рт.ст. або більше під час будь-якого відвідування, (5) був 30 мм рт.ст. або більше під час будь-якого відвідування, (6) спонукали до початку приймання препаратів, що знижують ВОТ, або (7) збільшили на розсуд клініциста частоти їх вжитку. Оцінка методології аналізу, розробка та оцінка рекомендацій свідчить про впевненість доказів.
Результати
Проаналізовано двадцять шість РКД з 12 522 очима. Контролювались очі, в які вводили афліберцепт, бевацизумаб, ранібізумаб (0,3 мг і 0,5 мг) та очі без ін’єкцій (контроль). Вісімдесят три з 84 мережевих оцінок, що порівнювали анти-VEGF агенти, не продемонстрували статистично значущої різниці (від низької до помірної впевненості доказів). Ранібізумаб 0,5 мг частіше, ніж бевацизумаб, викликав підвищення ВОТ до 30 мм рт.ст. або більше через 12 місяців (низька впевненість доказів). П’ятдесят три з 56 мережевих оцінок порівняння між анти-VEGF агентами та контролем не продемонстрували статистично значущої різниці (від низької до помірної впевненості доказів). Ранібізумаб у дозі 0,5 мг показав вищі показники послідовного підвищення ВОТ на 5 мм рт.ст. або більше через 24 місяці (низька впевненість доказів) і вищі, на думку клініцистів, показники підвищення ВОТ через 12 та 24 місяці (низька й дуже низька впевненість доказів відповідно). 95% перевірених інтервалів у порівняннях без статистично значущих ефектів не виключали важливих клінічних ефектів. Впевненість доказів у цих порівняннях обмежена неточністю.
Висновок
Цей мережевий метааналіз не показує чіткої різниці у підвищенні ВОТ через 12 і 24 місяці після початку лікування між анти-VEGF агентами та контролем. Неточність унеможливлює остаточні висновки.
Коментарі
Завантаження...